впровадження декоративно-ужиткового мистецтва

                                                                                                                  

                                                                          

                                           З досвіду роботи:

 впровадження  декоративно-прикладного мистецтва.

      Праця завжди була і залишається основою життєдіяльності людей, неодмінною умовою розкриття їхнього творчого потенціалу. «Якщо бажаєш щастя людині — готуй її не для щастя, а для праці», — стверджував великий педагог К. Д. Ушинський.

Вирішальною є роль трудової діяльності в формуванні особистості. В праці найповніше розкриваються якості людини, інтереси, здібності, створюються найсприятливіші умови для їх розвитку. Тільки в процесі праці можна стати творцем матеріальних і духовних благ.

Трудова підготовка в розвинутих країнах світу значною мірою пов'язана з образотворчим мистецтвом, конструюванням, дизайном, що дає змогу формувати якості, необхідні працівнику в умовах сучасного виробництва, високоякісної праці.

Мене як учителя трудового навчання приваблює саме такий напрям у роботі зі здібними учнями.

 Мета — виховувати всебічно розвинуту особистість, яка вміє використовувати набуті знання, закріпляти і розши­ряти їх, систематизувати; яка вдосконалює свої вміння, формує навички в роботі з різними видами обладнань; яка вміє виражати свій задум за допомогою малюнка, креслення, створення різних предметів, у тому числі зразків декоративно-ужиткового мистецтва (вишивки, різьблення, в'язання гачком , вишивка стрічками, ткацтва.

Питання відродження і розвитку декоративно-ужиткового мистецтва, як ніколи, набирає ак­туальності хоча б тому, що саме воно поєднує в собі культурний і економічний аспекти. З одно­го боку, відродження традицій є тим культурно-історичним фундаментом, на якому ґрунтується подальший розвиток держави, і є для України візитною карткою для світової спільноти, а з ін­шого — це нова продуктивна ніша для розвитку малого бізнесу. Сьогоднішня тенденція в країні дає можливість кожному майстру своєї справи за­класти і свою цеглину у фундамент держави. А від сили фундаменту залежить і сила будови.

«Державна програма збереження, відроджен­ня і розвитку народних художніх промислів на 2006-2010», Указ Президента України «Про за­ходи щодо відродження традиційного народного мистецтва та народних художніх промислів» ще раз доводять актуальність цієї проблеми.

Та щоб продуктивно реалізувати цей напря­мок, одних постанов замало. Потрібна велика ар­мія ініціативних, творчих людей, які досконало володіють своїм ремеслом і готові поставити його на підприємницькі рейки.

Я, як учитель трудового навчання, першочер­говим своїм завданням вбачаю передачу традицій молодому поколінню шляхом відродження деко­ративно-ужиткового мистецтва на своїх уроках. А це, у свою чергу, сприяє формуванню націо­нальної самосвідомості дітей.

Розбудова незалежної Української держави поставила нові завдання перед суспільством зага­лом і школою зокрема.

Нові вимоги, які ставить сучасне суспільство перед школою, зобов'язують учителів вивчати пе­дагогічну спадщину, втілюючи в загальну практи­ку провідні ідеї народної педагогіки.

Перед учителями-предметниками стоїть одне з найпочесніших завдань — передавати школя­рам неосяжне поле народної мудрості, розкривати душу великого народу українського, надавати ві­домості про його минуле, пов'язувати його історію з сучасністю і пояснювати важливість звичаїв для майбутнього.

Предмету «Трудове навчання» в цьому нале­жить першість. На уроках учні ознайомлюються з різноманітними формами обробки матеріалів, використовуючи найбільш доступні місцеві ма­теріали, і на їх основі засвоюють регіональні та місцеві традиції. Не випадково К. Ушинський підкреслював, що кращий засіб привести дитину до живого джерела народної мови, культури — це вивчати традиції народу, його фольклор, побут, історію
У процесі трудового навчання відбуваєть­ся формування особистості, спрямованої на вироблення діяльності в умовах ринкових сто­сунків, розвиток необхідних для цього якостей.    На уроках я стараюсь довести до свідомості учнів, що праця — джерело всіх цінностей і ба­гатств, що кожна людина працею робить внесок у розвиток народного господарства, множить ба­гатство своєї країни й закладає підвалини влас­ного добробуту, а потім лише утримує його на на­лежному рівні.

Звісно, праця дітей у шкільній майстерні від­різняється від праці дорослих, тому що останні створюють матеріальні й духовні багатства, а учні тільки вчаться це робити. І все ж дитина дуже пи­шається тим, що виріб (вишита серветка, рушник, сорочка, написана писанка, вирізана витинанка та ін.), зроблений її руками, може бути корисним.

Національне виховання тісно пов'язане з проф­орієнтацією учнів, з їхньою здатністю до само­стійного професійного самовизначення. У цьому допомагає робота з додатковою літературою та зу­стрічі з майстрами декоративно-ужиткового мис­тецтва

Діти привчаються самостійно працювати з кни­гою, а спілкування з дорослими збагачує їхній слов­никовий запас і сприяє передачі живого досвіду.

Я реалізую стратегічну мету й основне завдан­ня національного виховання двома шляхами:

уведення культурних відомостей в організа­ційну структуру занять із трудового навчан­ня, на яких вивчаються різні види художньо-ужиткового мистецтва;

організація додаткових занять у позаурочний  час для глибшого ознайомлення учнів із еле­ментами  культури на основі українознав­ства та більш глибокого вивчення  декоративно-ужиткового мистецтва (за вибором учнів). У практичній діяльності я звертаюся до робіт українських науковців, які аналізують окремі види народних ремесел і декоративно-ужиткового мистецтва як складової частини трудового на­вчання та виховання. Вони склали певний пере­лік ремесел і народного мистецтва для того, щоб удосконалити заняття з трудового навчання, ви­вели критерії дидактичної цінності занять народ­ними ремеслами та декоративно-ужитковим мис­тецтвом.

Отже, результатом спільних зусиль учителів-практиків і науковців щодо вдосконалення тру­дової підготовки стало введення в програму з тру­дового навчання тем, що передбачають вивчення основних видів декоративно-ужиткового мисте­цтва й ознайомлення з різними видами ремесел, що розвиваються в Україні. Вони включені у ва­ріативну частину програми й дають широкі мож­ливості для учнівської творчості.

У своїй роботі я використовую такі види декоративно-ужиткового мистецтва:

•    народна вишивка;

•    вишивка стрічками;

•    виконання мережок.

•    в’язання гачком

•    килимарство

На цих уроках прилучаю учнів до національ­ної культури.

Розглядаючи культурно-естетичний розви­ток школярів у процесі занять різними видами декоративно-ужиткового мистецтва, я пересвід­чилась, що заглиблення в джерела національної культури створює передумови для перетворення оздоблених учнями виробів у справжні твори де­коративно-ужиткового мистецтва. У свою чергу успішні заняття тим чи іншим видом народно-ужиткового мистецтва здатні розпалити інтерес дітей до всіх проявів національної культури, стати основою етнічного самоусвідомлення. Звикнувши приводити в рух усі духовні та фізичні сили під час розробки композицій і безпосереднього виго­товлення виробу, учень не може замикатися в тих сферах культури, що пов'язані лише з деко­ративно-ужитковим мистецтвом, а прагне всіма силами розширити горизонти свого національно-культурного розвитку.

Тому кожен учитель має укоренити у свідо­мості вихованців гордість за свою національну іс­торію, культуру, мистецтво, формувати прагнен­ня примножувати культурно-історичні здобутки народу.

У своїй педагогічній діяльності я досліджую вплив декоративно-ужиткового мистецтва на формування національної самосвідомості дітей на уроках трудового навчання. Ці види народного мистецтва є невід'ємним елементом традиційно-побутової культури українського народу і природ­ним та повсякденним оточенням людини, сере­довищем, яке не лише захоплює, а й з ранніх років учить бачити красу, викликає прагнення прилу­чатися до прекрасного, до мистецтва. Досвід мені показав, що позитивних результатів у вихованні школярів можна досягти в разі поєднання таких шляхів реалізації цієї мети:

•    уведення відомостей національного спрямуван­ня безпосередньо у структуру уроків трудового навчання,  на яких вивчається декоративно-ужиткове мистецтво;

•    організація   факультативних   занять,  а також відповідних виховних заходів із метою глибшого ознайомлення з еле­ментами національної культури;

•    організація   учнів   на   самостійне   вивчення культури й побуту українського народу.
У своїй практиці я використовую різноманіт­ні засоби формування національної свідомості на уроках трудового навчання та під час організації позакласної роботи, наприклад:

•  надання інформаційних відомостей про деко­ративно-ужиткове мистецтво України, його іс­торію, національні особливості;

    *надання народознавчих відомостей;

•    надання відомостей з історії України, пов'я­заних із розвитком декоративно-ужиткового мистецтва;

•    відвідування краєзнавчих музеїв, музею «Гуцульщина» в м. Коломия;

•    організація зустрічей із народними майстрами декоративно-ужиткового мистецтва;

•    проведення тематичних виставок.

Досвід показав, що вивчення декоративно-ужиткового мистецтва таким чином стає справою, яка відповідає вподобанням та потребам учнів.

Такі уроки виховують у дітей працелюбність, естетичні погляди та смаки. Це можливо завдяки засвоєнню учнями традицій  їх змісту, розуміння самого мистецтва як духовної цінності, пов'язаної з природою, людиною, культурно-історичним се­редовищем. Тому на уроках та в позаурочний час я намагаюсь розкрити перед учнями історичні ви­токи й роль народної творчості, художніх ремесел у матеріальному житті суспільства, розвивати художньо-творчі задатки дітей, прищеплювати навички та вміння різних видів художнього ре­месла. Нам необхідно зробити все можливе, щоб відродити українські національні традиції

Аналізуючи тематичне планування модуля «Проектування виробів», до народознавчого мож­на віднести такі розділи:

•    «Технологія виготовлення вишитих виробів»;

•    « Технологія вишивання стрічками »;

•    «Технологія вишивання мережками».

Ці теми дають змогу зробити коротенький екс­курс в історію українського народу, прилучатися до культури, традицій і звичаїв.

Багато поколінь майстрів створювали худож­нє оздоблення виробів (серветок, рушників, соро­чок вишивкою. Зустрічі з такими майстра­ми мають для національного виховання молоді велике значення. У результаті пошукової роботи гуртківці створили банк майстринь нашого села: Гуменюк Ганна Іванівна (76 років);  Приймак Василини., Григорчук Анастасії Василівни. 

Як і вишивка, вишивка стрічками сприяє вихован­ню національної самосвідомості школярів.

Історія вишивки стрічками

      З давніх часів вузькі смужки тканини застосовувалися в повсякденному житті і господарській діяльності людей.

     Вже в Давній Греції жінки вплітали у волосся смужки тканин, щоб "оживити" свій образ. Пов'язки, прикрашені золотом і коштовними каменями впліталися у волосся в Стародавньому Римі. Крім того, кольоровими стрічками оброблявся одяг, причому кожному соціальному класу відповідав свій колір і матеріал.

     В середні віки в Італії стрічками вже декорували спинки стільців і балдахіни, а також підв'язували важкі завіси, якими закривалися вікна для захисту від холоду в зимовий час. Але лише в XIV столітті почало розширюватися побутове вживання шовкових стрічок. Традиції ткацтва в Ліоне і сприятливі кліматичні умови півдня Європи сприяли швидкому розвитку виробництва коштовної шовкової нитки.

     Після переїзду папської курії до Авіньону, під опіку французького короля, знатні пани стали красуватися в розкішному одязі, обробленому стрічками із золотою облямівкою або парчевими стрічками, відповідно рангу і походженню того, хто їх носив.

      У 1446 році король Людовик XI запросив італійських ткачів, щоб вони виучили своєму мистецтву жителів Ліона. З цієї затії нічого не вийшло, але в місто були завезені всілякі верстати як для вироблення шовку, так і для виготовлення шовкових стрічок. Попит на стрічки продовжував зростати, і Ліон поступово перетворювався на крупний текстильний центр: виготовляли різні, у тому числі й дорогі і екстравагантні, шовкові стрічки, а також всілякі тасьми.

     До 1660 року в Сент-Етьене і околицях налічувалося вже близько вісімдесяти тисяч ткацьких верстатів для вироблення стрічок і триста сімдесят - для виробництва позументних виробів (позумент, галун, басон). На початку XVIII століття попит на ці товари різко зріс, і почався період бурхливого поширення розкішних і красивих стрічок. Король Франції Людовик  XIV прикрашав  стрічками, коштовними каменями, що унизали, навіть своє взуття і закликав двір одягатися оригінально і з вигадкою.

               Настала епоха рококо, і стилем французького двору стала легковажність. Король Людовик XV любив вишивати і часто дарував придворним пані милі дрібнички, виготовлені їм самим. Сукні стали об'ємними і просторими, прикрашені стрічками. До моди увійшли сукні, "що летять", з незастроченими складками на грудях і багаточисленними стрічками.

     Саме у ці часи у Франції і з'явилася вишивка шовковими стрічками. Спочатку знатні пані стали прикрашати свої сукні, оформляючи корсажі дрібними трояндочками  листям і безліччю розкиданих кольорів з перлинами і кришталиками. Потім настала черга білизни. Воно ставало усе більш розкішним і витонченим. В ательє, що носили високе звання "Постачальники королівського двору" за допомогою простої голки і стрічок створювалися справжні шедеври.

     Із Франції цей вигляд вишивки перекочував на острови до Англії. А звідти розійшовся по всіх країнах колишньої Британської імперії. Разом з переселенцями із Старого Світу він попав до Америки, де швидко завоював популярність. Розквіт мистецтва припав на 70-і роки XIX століття. На той час вишивку можна було побачити не лише на сукнях, але і на парасольках, абажурах, ковдрах, дрібничках для будинку і капелюхах.

   Після Другої світової війни інтерес публіки до всіх видів рукоділля став знижуватися. Але в перебігу двох останніх десятиліть почалося відродження вишивки. Повернувся інтерес, і це мистецтво знов заблищало всіма своїми гранями. Адже шити шовковими стрічками незвичайно цікаво, це не вимагає складних пристосувань і значних  витрат. До того ж тут застосовуються прості і всім добре відомі прийоми вишивки.

     А об'ємний малюнок настільки привабливий, що можна, без жодного сумніву, стверджувати: найближчими роками цей вид вишивки чекає широке поширення і успіх!

    Атласні стрічки і тасьми міцно увійшли і в наше повсякденне життя. Про них зазвичай згадують перед святами і урочистими подіями, коли виникає необхідність прикрашати.  У Італії галасливі і веселі торжества, що удалися на славу, навіть називаються "Святами з  бантиками".

     Красива стрічка додає добре упакованому дарунку вишуканість, підкреслюючи урочистість моменту. Перев'язаний стрічкою букет виглядає не лише привабливішим, але і багатим. Стрічки оживляють зачіску, а оброблені ними і тасьмою капелюшка, сумочки і плаття набувають так званої родзинки. Напевно більшість з нас завмирали від захоплення, розглядаючи весільні вбрання наречених, пишні мереживами, стрічками і рюшами!

     На Заході прийнято, готуючись до торжеств прикрашати святковий стіл всілякими бантами в тон скатертини. За їх допомогою прагнуть створити в будинку святкову атмосферу. Червоні стрічки і банти стали символом різдвяних свят. Їх прикріплюють до вхідних дверей будинків напередодні Різдва і зустрічі Нового року.

     В Україні склався звичай прикрашати автомобілі весільного кортежу стрічками і перев'язувати конверти з новонародженими блакитними або рожевими стрічками, прикрашати одяг, вишивати картини стрічками.

     Історія цієї техніки сходить до давніх англосакських традицій. Для такого виду вишивки береться дуже вузька стрічка, яка личить до будь-яких типів тканин. Вона вільно проходить через найщільніший вуток, не втрачаючи своєї форми.

     Особливість цієї техніки вишивки в тому, що вона додає  малюнку об'ємність.  Вивчивши різні види швів, Ви без зусиль зможете їх повторити і створити своїми руками незвичайно красиві речі. Окрім цього у Вас з'являється можливість додати готовим виробам неповторну індивідуальну подобу, прикрасивши сукню або капелюшок.

     За допомогою оригінального об'ємного малюнку або банту Ви зможете об'єднати в єдиний ансамбль декілька предметів вашого гардеробу. Універсальність цього виду вишивки в тому, що вона дозволяє оформити і дитячий полотняний рюкзак і дамську вечірню сумочку. Крім того, Ви навчитеся робити красиві скатертини і серветки, мішечки для флакончиків з духами, коробочки для коштовностей і безліч інших милих дрібничок.

ТКАЦТВО

Ткацтво — один iз найдавніших i найважливіших елементів національної культури українського народу. Воно має багатовікову icтopiю та глибокі традиції. Про наявність ткацького виробництва на нашій території свідчать археологічні знахідки періоду неоліту.

Практична потреба людини у тканинах для вбрання, оздоблення житла зумовила масове їx виготовлення. Сьогодні ткацтвом займаються в домашніх умовах у багатьох регіонах Карпат. Найбільш обдаровані майстри гідно продовжують i розвивають усталені принципи художнього вирішення тканин для озло­блення сучасного житла. Це передусім декоративні рушники, скатертини i покривала, килимки, доріжки, наволочки для подушок, портьєри, серветки.

Талановиті ткалі працюють над розмаїтими узорними ліжниками,  накид­ками на крісла, веретами, крайками. Осо­бливо популярні «красні рушники з вели­кими геометричними мотивами розет, ромбiв, квітів, фігурами людей.

Килимарство — найбільш поширена галузь народного ткацтва. Килими служили i служать людям для утеплення житла i його прикрашання. Ними завішували стіни, покривали скрині, столи, ліжка, підлоги. Вони виконують обрядові й естетичні функції: використовуються у святкових, урочистих, весільних i похоронних обрядах. На нашій території побутують великі килими i вузькі довгі килимові доріжки — налавники, залавники,  верети та штори. З'явилися нoвi види килимових виробів: накидки на крісла, стільці, журнальні столи­ки, для салонів автомобілів.

В майстрині Глинянюк Марії Дмитрівни, можна побачити більше 60 робіт.  Килими, верети, ліжники, вишивані серветки,  ткані доріжки, подушки, панно.
Чи знаете ви, що  Килимові вироби — це:

Килими, килими-залавники, килими-коци, килимки, налавники,  килимові доріжки, накидки на меблі,, ліжники-накидки.
Художне ткацтво — це:

Рушники, покривала, доріжки, настільники, тканини інтер'єрного призначення, панно, декоративні тканини, рядна, ковдри, накидки на меблі, плахтові тканини, декоративні доріжки, домоткане полотно, наволочки, купонні тканини для вбрання, диванні наволочки, крайки, краватки, верети, запаски.

У нашій школі стало традицією проводити виставку найкращих учнівських робіт із деко­ративно-ужиткового мистецтва.

Отже, уроки трудового навчання з декоратив­но-ужиткового мистецтва:

•    мають розвивальну, виховну спрямованість;

•    виступають ефективним засобом формування
в школярів моральних якостей та художньо-естетичної культури;

• сприяють оновленню творчого потенціалу учнів та дають можливість реалізувати індиві­дуальності школяра.
Останнє дуже важливе в трудовому вихован­ні, тому що праця виступає як засіб усебічного й гармонійного розвитку особистості, як основа виховання національної самосвідомості школя­ра, умова фізичного, естетичного та духовного його становлення.

На своїх уроках я прагну виховувати громадя­нина, який любить свою Батьківщину, свій народ, відстоює і примножує його культурно-історичні здобутки, людину, яка вміє жити й працювати.
Надалі ми продовжимо вивчати культурну спадщину нашого народу, зокрема декоративно-ужиткового мистецтва.